Для батьків

Десять «золотих правил» виховання щасливих дітей, або Поради американського психолога Віктора Клайна
Правило1. Не марнуйте часу дитини. У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Пізніше їх засвоїти набагато важче 
Правило 2. Формуйте самоповагу. Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих. І ще: у кожної дитини має бути хороший друг. Батьки спрямовують цю дружбу і зміцнюють її.
Правило 3. Навчіть дитину спілкуватися. Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків ( дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх ( не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість ( одяг, манери); можливість спостерігати правильне спілкування ( поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній ( як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.
Правило 4. Пильнуйте, щоб дитина не стала теле або комп’ютереманом. Бо ці види діяльності гальмують в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отже з часом у дитини можуть виникнути проблеми у спілкуванні.
Правило 5. Виховуйте відповідальність, порядність. Не лише повсякчас пояснюйте «що таке добре, а що – погано», а й закріплюйте гарні навички, карайте за негідні вчинки. Прикладом повинні бути ви самі. 
Правило 6. Навчіть дитину шанувати сім’ю . Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя. Діти мають бачити, що йдучи на роботу чи повертаючись додому, тато – мама цілуються – це сімейний ритуал
Правило 7. Живіть у хорошому оточенні. Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку. Якщо ви живете на соціально – психологічному смітнику, дітям важко бути вийти з нього, розповсюджуючи пахощі троянд.
Правило 8. Будьте вимогливими. Але не будьте тиранами. Розумними і слухняними діти стають не відразу, на це треба витратити роки. 
Правили 9. Привчайте дитину до праці. Але без примусу. Подбайте, щоб вони набули трудових навичок, подбайте, щоб їхнє життя було заповнене цікавими і корисними справами.
Правило 10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі. Нехай все перепробують, нехай навчаються на власних помилках.
Пам'ятайте:
  • Якщо дитину постійно критикувати - вона вчиться ненавидіти.
  • Якщо дитина живе у ворожнечі - вона вчиться агресивності.
  • Якщо дитину висміють - вона стане замкнутою.
  • Якщо дитина зростає у докорах - формується почуття провини.
  • Якщо дитину підбадьорюють - вона починає вірити в себе.
  • Якщо дитину хвалять - вона вчиться бути вдячною.
  • Якщо дитина зростає в чесності - вона вчиться бути справедливою.
  • Якщо дитина живе у безпеці - вона вчиться вірити людям.
  • Якщо дитину підтримують - вона вчиться цінувати себе.
  • Якщо дитина живе у розумінні і доброзичливості - вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
Завжди пам'ятайте: ми виховуємо дітей власним прикладом, системою власних цінностей, звичним тоном спілкування, ставленням до праці та дозвілля.
БАТЬКАМ ПРО ПРАВА ДИТИНИ
Права кожної людини закінчуються там,
де починаються права іншої, і кожна людина
повинна поважати права іншої людини.
Усі люди на Землі мають рівні права та свободи. Ці права закрі­плені Загальною Декларацією прав людини, що прийнята Генераль­ною Асамблеєю ООН в 1948 році.
Ваша дитина, як і будь-яка інша людина, має рівні людські пра­ва. Права дитини закріплені Конвенцією про права дитини, проголо­шеною Генеральною Асамблеєю ООН 20.02.89 р.
Кожна дитина має правом
  • на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духов­ного, морального та соціального розвитку;
  • на захист здоров'я та медично-санітарне обслуговування;
  • на захист від поганого поводження, від відсутності турботи з бо­ку батьків або тих, хто забезпечує за нею догляд;
  • на захист від жорстоких, нелюдських або таких, що принижу­ють гідність людини, видів дій чи покарання;
  • на захист від будь-якого покарання;
  • на захист від сексуальних домагань;
  • на проживання з батьками та на підтримку контакту з батьками у разі їх розлучення;
  • на вільне висловлювання поглядів з усіх питань, що стосуються життя;
  • на свободу думки, совісті, віросповідання;
  • на особисте життя, на недоторканність житла, таємницю корес­понденції.
Коли права, дитини порушуються
  • Коли не гарантована її безпека для життя та здоров'я, « Коли її потреби ігноруються,
  • Коли стосовно дитини простежуються випадки насильства або приниження.
  • Коли порушується недоторканність дитини.
  • Коли дитину ізолюють.
  • Коли дитину залякують.
  • Коли вона не має права голосу у прийнятті важливого для сім'ї рішення.
  • Коли вона не може вільно висловлювати свої думки й по­чуття.
  • Коли її особисті речі не є недоторканними.
  • Коли її використовують у конфліктних ситуаціях із родичами.
  • Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.
 Діти в суспільстві найбільш уразливі. Діти, права яких порушу­ються, часто стають соціально і психологічно дезадаптованими.
Як реагує дитина на порушення її прав?
  • їй стає важко спілкуватися з однолітками і дорослими (вона блазнює, б'ється, замикається в собі тощо).
  • її турбує особиста безпека й любов до неї.
  • Вона часто буває в поганому настрої.
  • Може втекти з дому
  • Може вживати наркотики або алкоголь.
  • Може заподіяти собі смерть.
ЩО БАТЬКИ МОЖУТЬ ЗРОБИТИ ДЛЯ СВОЄЇ ДИТИНИ?
  • Пам'ятати, що дитина — це окрема особистість, яка має свої власні почуття, бажання, думки, потреби, які належить поважати.
  • Забезпечити її фізичну безпеку. Упевнитися, що вона знає теле­фони 01, 02, 03, 04, імена та телефони близьких родичів і сусідів.
  • Навчити її казати «Ні», навчити захищатися, вміти поводитися безпечно.
  • Негайно припинити фізичну і словесну агресію щодо неї та ін­ших людей.
  • Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями й думками.
  • Пам'ятати про її вік та про те, що вона має особистісні особли­вості.
  • Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.
  • Залучати дитину до створення сімейних правил.
Пам’ятайте!
Дитина поважатиме права інших людей, якщо її права будуть поважатися, якщо вона сама буде складати правила поведінки і нести за них відповідальність.

Кримінальна відповідальність неповнолітніх
Встановлення певного мінімального віку кримінальної відповідальності пов’язане з фізіологічним процесом поступового формування здатностей особи після досягнення певного віку усвідомлювати свої дії та керувати ними й розуміти небезпечність вчинюваних дій.
Згідно зі ст. 22Кримінального Кодексу України (надалі— ККУ), відповідальність за деякі злочини настає з 14 років. Тому перелік злочинів, за які можлива кримінальна відповідальність, обумовлений головним чином не їхньою тяжкістю, а саме можливістю усвідомлювати суспільно-небезпечний характер відповідних дій навіть у 14-річному віці.
Вчинення злочину неповнолітніми розглядають як по­м’як­шувальну обставину.
Основними видами покарань неповнолітніх є:
  • · штраф;
  • · громадські роботи;
  • · виправні роботи;
  • · арешт;
  • · позбавлення волі напевний строк.
Увсіх випадках покарання увиді позбавлення волі неповнолітньому неможе бути призначено більш ніж 15років, зокрема іпризначення покарання засукупністю злочинів чи сукупністю вироків.
Кримінальна відповідальність неповнолітніх настає з 16 років.
Враховуючи, що кримінальна відповідальність неповнолітніх засвоєю формою тазмістом досить специфічна, ст.104ККУ передбачає умови тапорядок звільнення неповнолітньої особи від відбування покарання звипробуванням. Ця стаття може бути застосована донеповнолітнього лише вразі його засудження допозбавлення волі.
Після закінчення іспитового строку засудження скасовують інеповнолітнього визнають несудимим, якщо він невчинить нового злочину. Уразі вчинення нового злочину під час іспитового строку суд призначає засудженому покарання зановий злочин іповністю або частково приєднує покарання, призначене запопередній злочин.
Формою реалізації кримінальної відповідальності, яка непов’язана із застосуванням кримінального покарання, єзастосування примусових заходів виховного характеру.
Ст. 105ККУ містить вичерпний перелік примусових заходів виховного характеру, що можуть застосовувати до неповнолітніх:
  • застереження;
  • обмеження дозвілля й встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
  •  передання неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання. Неповнолітній може бути переданий під нагляд педагогічному колективу навчального закладу тільки за місцем навчання, трудовому колективу— за місцем роботи за умови, що цей колектив спроможний здійснювати належний контроль за поведінкою неповнолітнього та позитивно впливати на його виховання;
  • покладення на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
  • направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує 3-х років. Умови перебування неповнолітніх у цих установах і порядок їх залишення визначено законом.
Як правило, примусові заходи виховного характеру застосовують до осіб, які вперше вчинили злочин, що не становить великої суспільної небезпеки. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків означає поміщення його в спеціальну школу або професійно-технічне училище. Це найбільш суворий примусовий захід виховного характеру. Під час вирішення цього питання суд враховує, зокрема, що неповнолітній важко піддається вихованню, вийшов із-під батьківського впливу чи впливу педагогічного або трудового колективу, зазнав негативного впливу інших осіб тощо.
До спеціальної школи направляють неповнолітніх правопорушників віком від 11 до14 років, а до спеціальних училищ— від 14 і до досягнення правопорушником 18-річного віку. Не підлягають направленню і прийому до спеціального училища неповнолітні, які раніше відбували покарання в місцях позбавлення волі.  До неповнолітнього може бути застосовано декілька примусових заходів виховного характеру.
Права й обов’язки батьків що до виховання дітей
Визначення прав та обов’язків батьків і дітей викладені в Кодексі про шлюб тас ім’ю України (КпШС України)
Цей Кодекс встановлює порядок і умови одруження, регулює особисті та майнові відносини, які виникають у сім’ї між подружжям, між батьками та дітьми.
Право на виховання дітей є передумовою здійснення обов’язків щодо виховання. Право й обов’язок батьків неможливо відокремити від їхньої особи. Відмовитися від прав і обов’язків із піклування про здоров’я, фізичний, духовний, моральний розвиток, навчання і підготовку до праці дітей вони не можуть, а можуть тільки втратити їх за рішенням суду. Така втрата тягне за собою надзвичайні наслідки— повне скасування прав та обов’язків стосовно дітей, за винятком одного— матеріального утримання.
Підстави, за наявності яких може виникнути питання про позбавлення батьківських прав, передбачені ст. 70Кодексу про шлюб та сім’ю України. Таке питання може постати, коли буде встановлено, що:
  •  батьки ухиляються від виконання своїх обов’язків із навчання та виховання дітей;
  •  батьки відмовляються без поважних причин забрати дитину з пологового будинку;
  •  батьки відмовляються без поважних причин забрати дитину з лікувально-профілактичних чи навчально-виховних закладів;
  •  батьки зловживають батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми;
  •  батьки шкідливо впливають на дітей своєю аморальною, антигромадською поведінкою;
  • батьки є хронічними алкоголіками чи наркоманами.
Кожна з указаних підстав є самостійною умовою для вирішення питань про позбавлення батьківських прав, що здійснюється тільки в судовому порядку.
Цей перелік підстав засвідчує, що батьків можуть позбавити батьківських прав за порушення вимог ст.61КпШС України, де передбачено, що батьки мають право й зобов’язані виховувати своїх дітей, піклуватися про їхнє здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати їх до праці.
Ст.59КпШС України проголошує, що батько та мати мають рівні права й обов’язки щодо своїх дітей і у випадках, коли шлюб між ними розірвано. Тому коли йдеться про позбавлення батьківських прав, слід розуміти, що позбавлення може стосуватись як батька, так і матері або обох батьків.
Для захисту інтересів дитини суд може прийняти рішення про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав і передання на опікування органу опіки та піклування. Воно може мати місце тоді, коли подальше перебування дитини в сім’ї, загрожує її здоров’ю, вихованню та небезпечне для неї (дитина залишається без їжі, одягу, необхідного постійного догляду, ст.76КпШС України).
Позбавлення батьківських прав щодо неповнолітніх дітей є надзвичайним засобом впливу на батьків. Але навіть рішення суду з цього питання не є остаточним вироком. Наше гуманне законодавство передбачило поновлення в батьківських правах (ст. 75КпШС України), яке допускається, якщо цього вимагають інтереси дітей і якщо діти неусиновлені. Поновлення в батьківських правах здійснюється тільки в судовому порядку, якщо буде встановлено, наскільки змінились обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав.
Попередження насильства у сім’ї
Насильство у сім’ї— будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї відносно іншого її члена, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і шкодять його фізичному чи психічному здоров’ю.
Фізичне насильство у сім’ї— умисне нанесення одним членом сім’ї іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що може спричинити або спричинило смерть постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, завдання шкоди його честі та гідності.
Фізичні ознаки насильства:
  • зовнішні пошкодження (відбитки пальців, паска, сліди цигарок тощо);
  •  пошкодження внутрішніх органів ікісток, які неє наслідком нещасних випадків.
Психічні ознаки насильства:
  •  страх фізичного контакту з дорослими;
  • намагання приховати причину травми;
  • нічні кошмари і страхи;
  •  самотність, відсутність друзів;
  • негативізм, агресивність, жорстоке ставлення до тварин;
  • суїцидальні спроби.
Сексуальне насильство в сім’ї— протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого, а також дії сексуального характеру щодо неповнолітнього члена сім’ї.
Фізичні ознаки сексуального насильства:
  • ушкодження статевих органів;
  • захворювання, що передаються статевим шляхом;
  • вагітність.
Психічні ознаки сексуального насильства:
  • нічні кошмари і страхи;
  •  депресія, низька самооцінка;
  •  невідповідні довіку сексуальні ігри і знання про сексуальну поведінку;
  •  намагання повністю закрити своє тіло;
  •  ексгібіціонізм;
  •  проституція.
Психічне насильство в сім’ї— насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю.
Ознаки психічного насильства:
  • затримування фізичного й розумового розвитку дитини;
  • енурез, нервовий тик;
  • постійно сумний вигляд;
  • різноманітні соматичні захворювання;
  • неспокій, тривожність;
  • порушення сну;
  • довготривалий пригнічений стан;
  • агресивність;
  • схильність до усамітнення;
  • невміння спілкуватися.
Економічне насильство в сім’ї — умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого житла, їжі, одягу й іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може спричинити його смерть, порушення фізичного чи психічного здоров’я.
Ознаки економічного насильства:
  • відсутність адекватних віку і потребам дитини їжі, одягу, житла, медичної допомоги, освіти;
  • крадіжка їжі;
  • санітарно-гігієнічна недбалість;
  • хворобливість;
  • агресивність.
Жертва насильства в сім’ї — член сім’ї, який постраждав від фізичного, сексуального, психологічного чи економічного насильства збоку іншого члена сім’ї.
Попередження насильства в сім’ї — система соціальних і спеціальних заходів, спрямованих на усунення причин і умов, які сприяють вчиненню насильства в сім’ї, припинення насильства в сім’ї, яке готується або вже почалося, притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні насильства, а також медико-соціальна реабілітація жертв насильства в сім’ї.
Захисний припис— спеціальна форма реагування служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх щодо жертви насильства в сім’ї, згідно з яким особі, що вчинила це насильство, заборонено вчиняти певні дії щодо жертви насильства в сім’ї.
Органи та установи, на які покладено здійснення заходів із попередження насильства в сім’ї:
1. Спеціально вповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї.
2. Служба дільничних інспекторів міліції та кримінальна міліція у справах неповнолітніх.
3. Органи опіки та піклування.
4. Спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї:
  • кризові центри для жертв насильства в сім’ї та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;
  • центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї.
Підстави для вжиття заходів із попередження насильства в сім’ї:
  • заява про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства;
  • висловлене жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї бажання на вжиття заходів з попередження насильства в сім’ї вразі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;
  • отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї.

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Подписаться на: Сообщения (Atom)